infoman.am

Я завжди вважав, що справжня війна – це лише частина фільмів та новин. Але все змінилося у той день, коли звуки вибухів прорвались у мій спокійний світ.

by

Я завжди вважав, що справжня війна – це лише частина фільмів та новин. Але все змінилося у той день, коли звуки вибухів прорвались у мій спокійний світ.Як багато з вас, я прокидався кожен ранок у зрушену країну, де війна стала частиною повсякдення. Розірвані будівлі, знесилені міста, скриплячий гул танків – все це стало частиною нашого … Read more

Мої руки тряслись, коли я тримав цей лист із офіційним повідомленням. Я завмер на мить, роздумуючи про те, як підозріло все це розпочалося. Мій брат, Василь, був ще таким юним, коли він вирішив приєднатися до армії, щоб захищати нашу країну. Його рішення виглядало таким сміливим та відважним, але для мене, його старшого брата, це було просто безумством. Я згадував наші спільні вечори, коли ми грали у футбол під вечірнє сонце, або наші довгі розмови про майбутнє нашої родини. Він завжди був тим, хто усміхнувся під час поганих часів і ніколи не скаржився на свої проблеми. І ось тепер, цей лист змінив все. Він писав про небезпечні місця, які було б пройти під час боїв на передовій. Букви на папері здавалися мені такими холодними та безжальними, ніби вони відбили його справжній стан. Я не міг уявити, як мій брат, такий добрий та милий, опинився в цьому інферно. Я рішив вирушити на передову, щоб знаходити його. Моє серце було наповнене тривогою та обуренням від всієї цієї війни. Я знаав, що можу ризикувати все, але це був мій брат, і я готовий на все за його безпеку.

by

Мої руки тряслись, коли я тримав цей лист із офіційним повідомленням. Я завмер на мить, роздумуючи про те, як підозріло все це розпочалося. Мій брат, Василь, був ще таким юним, коли він вирішив приєднатися до армії, щоб захищати нашу країну. Його рішення виглядало таким сміливим та відважним, але для мене, його старшого брата, це було … Read more

Вже рік, як я працював на велику IT-компанію у центрі міста. Жодного разу не замислювався про те, що може змінити моє життя так радикально. Саме той день, коли все заздалегідь змінилося. Я проснувся вранці, збирався на роботу, коли раптом почув віддалене гуркіт двигуна. Вийшов на вулицю і побачив вантажівку з надзвичайно великим написом “Будинок мрії”. Відкрилася задня дверцята і з них виповз гарний чоловік у костюмі з посмішкою на обличчі. “Вітаю! Ти щасливчик виграшу в нашій лотереї на будинок мрії!” – вигукнув він. Мої очі розширилися від шоку. Я ніколи не брав у будь-які лотереї і особливо не вигравав будь-що велике. Чоловік підійшов до мене, подав ключі і сміливо сказав: “Отже, радий вам представити ваш новий будинок!”

by

Вже рік, як я працював на велику IT-компанію у центрі міста. Жодного разу не замислювався про те, що може змінити моє життя так радикально. Саме той день, коли все заздалегідь змінилося. Я проснувся вранці, збирався на роботу, коли раптом почув віддалене гуркіт двигуна. Вийшов на вулицю і побачив вантажівку з надзвичайно великим написом “Будинок мрії”. … Read more

Було це у холодні зимові дні, коли війна обертала нашим мирним містечком. Йшли війська, вибиваючи з дому за дому, череди гармат звучали як страшний симфонія, а люди ховалися від бісні ворогів. Якось вранці, коли сонце ще не зійшло, я вийшов на вулицю і побачив… Було то, як у кошмарі. Мій найкращий друг, Сашко, стояв на перехресті, тримаючи в руках боягузтво, яке мав убити нас. Наші очі зіткнулися, я відчув струм емоцій, які обвили мене в одну мить. Я знав, що не можу дозволити цьому статися, що мусить бути щось, що змінить цей кошмарний образ.

by

Було це у холодні зимові дні, коли війна обертала нашим мирним містечком. Йшли війська, вибиваючи з дому за дому, череди гармат звучали як страшний симфонія, а люди ховалися від бісні ворогів. Якось вранці, коли сонце ще не зійшло, я вийшов на вулицю і побачив… Було то, як у кошмарі. Мій найкращий друг, Сашко, стояв на … Read more

Останній бій Цей ранок, коли сонце ще не виходило, я вийшов на вулицю і відчув на своїй шкірі холодний вітер, який несе з собою запах пороху та смерті. Моє серце билось так швидко, наче лякане звіря. Я був готовий до останнього бою, якого, здавалося, не було кінця. Тривало вже довгі місяці війни, які змусили мене забути про те, який я колись був. Мої руки були вкриті шрамами, а душа – відчаєм. Я втратив багато друзів на цій воїні, та ще більше – самого себе. Але сьогодні я знаю, що це моє останнє самопожертвування для держави, яка знаходиться на межі загибелі. Зібравши останні залишки віри та сили, я пішов на передову. Шум артилерії, крики поранених, запах диму – все це стало моїм щоденним рутинним. Але цього дня усе було інакше. Я відчував, що щось надзвичайне сталось. Бій тривав довго. Кулі свистіли над головою, а гранати вибухали навіть під ногами. Мої брати по зброї віддавали свої життя заради нашої країни. І я знали, що сьогодні ми все змінимо. Ми несли нашу мету як священне покликання, і ми зробимо все можливе, щоб виграти цей війну. Коли сонце зійшло, наша армія вигнала ворога з міста. Ми перемогли, але ціна була дуже велика. Ми втратили багато своїх, але перемогли і для нас це була найважливіша перемога у нашому житті. Після війни я повернувся додому, але чужі були назавжди прив’язані до моєї душі. Ця війна залишиться назавжди в моїй пам’яті, але я завжди буду пам’ятати про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

by

Останній бій Цей ранок, коли сонце ще не виходило, я вийшов на вулицю і відчув на своїй шкірі холодний вітер, який несе з собою запах пороху та смерті. Моє серце билось так швидко, наче лякане звіря. Я був готовий до останнього бою, якого, здавалося, не було кінця. Тривало вже довгі місяці війни, які змусили мене … Read more

Село, де я виріс, завжди було спокійним і тихим місцем. Тут кожен знав кожного, а скандали виникали рідко. Але одного дня все змінилося. Цей день почався звичайно. Я прокинувся вранці, випив каву, і вирушив на роботу. Але коли повертався додому, я помітив щось дивне. Перед моїм будинком стояла незнайома жінка з маленьким хлопчиком на руках. “Я шукаю Володимира”, – сказала вона, звертаючись до мене. Її голос був напруженим, а очі – на межі сльоз.

by

Село, де я виріс, завжди було спокійним і тихим місцем. Тут кожен знав кожного, а скандали виникали рідко. Але одного дня все змінилося. Цей день почався звичайно. Я прокинувся вранці, випив каву, і вирушив на роботу. Але коли повертався додому, я помітив щось дивне. Перед моїм будинком стояла незнайома жінка з маленьким хлопчиком на руках. … Read more

Моя бабуся завжди казала, що кожна людина має свого ангела-охоронця, який стежить за ними з небес. Я ніколи не вірила в це, поки не відчула на своїй шкірі силу втручання такого “небесного” помічника. Саме так у мене розпочався дивний ряд подій, які перевернули моє життя з ніг на голову. У той день, коли я поспішала на важливий співбесіду, я опинилася в оточенні товстої колонії мурах. Я вже була на межі паніки, коли телефон в кишені загудів, і я почула голос своєї ненависної колеги. Навіть в такій ситуації неймовірною виявилася таємно нестерпна. Але раптом її голос став нерозумним, і колега заявила, що змушена негайно завершити дзвінок. Я розгублено подивилася на її фото на екрані, коли раптом… відчула дивьми сильний удар від мурашка. Відлякалася так, що аж випустила телефон з рук. Час зупинився, і я встигла побачити, як колега прийняла дивну позу, неначе її вразив електричний удар. І тут вона гудразу позбавилася від уваги мурах, що одразу ж розбіглись, урятувавши мене від уникаючого побою. Я так і не змогла пізнати, що сталося, адже моя колега просто виблинула зі скайпу. Це було надто дивно, щоб не вірити в сили неосяжних. Так почався мій день, наповнений неймовірними випадками. Я зрозуміла, що мій ангел-охоронець живий і працює не перший раз. Але найбільше мене зачарувало те, як він змусив тих надокучливих мурах позбутися від мене, наразивши мене на неймовірні події.

by

Моя бабуся завжди казала, що кожна людина має свого ангела-охоронця, який стежить за ними з небес. Я ніколи не вірила в це, поки не відчула на своїй шкірі силу втручання такого “небесного” помічника. Саме так у мене розпочався дивний ряд подій, які перевернули моє життя з ніг на голову. У той день, коли я поспішала … Read more

Було у квітні 2014 року. Я був у Луганську, коли наше місто було обгороджене вогнем та страхом. Ми, місцеві мешканці, знали, що війна наближається, але ніхто не міг уявити, як вона змінить наше життя.

by

Було у квітні 2014 року. Я був у Луганську, коли наше місто було обгороджене вогнем та страхом. Ми, місцеві мешканці, знали, що війна наближається, але ніхто не міг уявити, як вона змінить наше життя.Сонце вже заходило за горизонт, коли ми чули далекий гул артилерії. Прогулюючись вулицями, я почув бомбардування недалеко від нас. Настав час шукати … Read more

Bуло в неділю, коли дзвони в церкві одзвонили відлунням, час відійти від віддушини світського та вкритись священним, молитвами наповненим вбранням. Я вийшов на вулицю, де вітер обіймав мій обличчя і пронизував кожну погойду. На небі розгорталася картинка, з якої кожен раз важко витирати сльози – двікастрічний малятко, що стрибає в руслі шостого молодця, і вночі прокидається від лаянь кращого друга. Я не міг тямити, що робити, підходжу до нього чи ні, зустрічаю його погляд, загублений у власних думах. Моя дитина, яка послідовно збирала військові вірші, і користувала їх у змаганнях зі словами. Всі знали, вона завжди була краща в цьому у нього. Це був наш шлях на фронт, де нас чекала відвага, і вільні від багатьох проблем хвилини. Ми були частиною великого цілого, де кожен рух вирішував участь нашої країни. У битвах ми зустрічали ворогів, яких не можна було перемогти зброєю – страх, холод, голод і надія, що повернемося додому ще живими. І ось, пам’ятайте, як вдома чекали вас, ті, хто теж був на тому фронті. На краю світлого, сповненого надією майбутнього, нас зустріли яскраві очі наших рідних. Вони вже давно були знуджені тими війною і надіями, вони боялися навіть дивної туги, з якою поцілувать своїх малюків більше буде не можна. Час повертати себе нашим домівках, ми малювали мапу галявин, які нам відомі, та галили факели на завтрашній день. Нам було важко розлучатися з другую, яка не змогла впоратися з голодом, зі слізьми, які залишились на останніх дніх. Але тут ще залишалася пальці незчеплена пружина, в яке мого синця пронизане натхненням робити все краще, обіцяти віру в життя.

by

Bуло в неділю, коли дзвони в церкві одзвонили відлунням, час відійти від віддушини світського та вкритись священним, молитвами наповненим вбранням. Я вийшов на вулицю, де вітер обіймав мій обличчя і пронизував кожну погойду. На небі розгорталася картинка, з якої кожен раз важко витирати сльози – двікастрічний малятко, що стрибає в руслі шостого молодця, і вночі … Read more

Моя найбільша страхова катастрофа Я завжди був втомленим від міського шуму, тому коли під час відпустки мої друзі запропонували поїхати на відпочинок до гір, я без задньої думки погодився. Вони запевняли, що чисте повітря та природа розслаблять мене краще, ніж будь-які ліки. І взагалі, як може бути зле у таких мальовничих місцях? Ми орендували затишну хатину всередині лісу – живописні краєвиди, спів пташок прямо за вікном, та повний відсутністю міської суєти. Дехто може вважати це колишнім рай на землі, але для мене ця ідилія обернулася в справжню катастрофу. Одного ранку, коли мої друзі вирішили піти на прогулянку, я запропонував залишитися в хаті та насолоджуватися тишею. Я поліг на диван і зачав занурюватися у улюблену книгу, коли раптом почув дивний шум у кухні. Моє серце почало битися швидше, але я все одно вирішив переконатися, що це було всього лише уявлення. Повільно підійшов до дверей кухні та замовк. І тоді мені здалося, що чутки насправді були правдою, адже на кухні я побачив чогось, що заставило мене мовчати від страху. Щось абсолютно незвичайне та непоясниме – пташки влітали всередину помешкання через вікно, яке, здавалося, вже було закрите. Я замер, не знавши, що робити, але раптом опанувала паніка. Що сталось з природою? Чому вони ведуться на цю хату і чому саме зараз? Що я буду робити? Мої друзі не повернуться скоро і я залишений один на один з цими натовпними пташками. І тоді, у руку бездіяльно опинилася гаряча кава, яку я неодмінно вилив на себе від стресу. А потім все зайнялось…

by

Моя найбільша страхова катастрофа Я завжди був втомленим від міського шуму, тому коли під час відпустки мої друзі запропонували поїхати на відпочинок до гір, я без задньої думки погодився. Вони запевняли, що чисте повітря та природа розслаблять мене краще, ніж будь-які ліки. І взагалі, як може бути зле у таких мальовничих місцях? Ми орендували затишну … Read more