Було це у холодні зимові дні, коли війна обертала нашим мирним містечком. Йшли війська, вибиваючи з дому за дому, череди гармат звучали як страшний симфонія, а люди ховалися від бісні ворогів. Якось вранці, коли сонце ще не зійшло, я вийшов на вулицю і побачив…
Було то, як у кошмарі. Мій найкращий друг, Сашко, стояв на перехресті, тримаючи в руках боягузтво, яке мав убити нас. Наші очі зіткнулися, я відчув струм емоцій, які обвили мене в одну мить. Я знав, що не можу дозволити цьому статися, що мусить бути щось, що змінить цей кошмарний образ.
Ми прийняли відчайдушне рішення – сховалися вздовж стіни, їдва випивши подих залишався. Час біг нам на користь, кожен секундж життя був цінним. Сашко пройшов повз на нас, не помітивши нашої присутності. Я вдихнув повним грудями, розмірковуючи про наступний крок.
Следом за Сашком вийшли військові. Їхні шоломи блищали під світлом вогняної кулі, яке висипалося на наше місто. Я відчував страх, але також і велику віру – ми не можемо піддатися, ми маємо боротися за наше майбутнє.
###
Зненацька, я почув натяк на подвійність. Сашко повів голову, розуміючи, що щось не так. Я споглядав на його обличчя, де було бачно, що і він відчув цей зловісний присмак. В тій хвилині все зупинилося, немов час стискає наші серця своєю хвилею.