Останній бій Цей ранок, коли сонце ще не виходило, я вийшов на вулицю і відчув на своїй шкірі холодний вітер, який несе з собою запах пороху та смерті. Моє серце билось так швидко, наче лякане звіря. Я був готовий до останнього бою, якого, здавалося, не було кінця. Тривало вже довгі місяці війни, які змусили мене забути про те, який я колись був. Мої руки були вкриті шрамами, а душа – відчаєм. Я втратив багато друзів на цій воїні, та ще більше – самого себе. Але сьогодні я знаю, що це моє останнє самопожертвування для держави, яка знаходиться на межі загибелі. Зібравши останні залишки віри та сили, я пішов на передову. Шум артилерії, крики поранених, запах диму – все це стало моїм щоденним рутинним. Але цього дня усе було інакше. Я відчував, що щось надзвичайне сталось. Бій тривав довго. Кулі свистіли над головою, а гранати вибухали навіть під ногами. Мої брати по зброї віддавали свої життя заради нашої країни. І я знали, що сьогодні ми все змінимо. Ми несли нашу мету як священне покликання, і ми зробимо все можливе, щоб виграти цей війну. Коли сонце зійшло, наша армія вигнала ворога з міста. Ми перемогли, але ціна була дуже велика. Ми втратили багато своїх, але перемогли і для нас це була найважливіша перемога у нашому житті. Після війни я повернувся додому, але чужі були назавжди прив’язані до моєї душі. Ця війна залишиться назавжди в моїй пам’яті, але я завжди буду пам’ятати про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.