Мої руки тряслись, коли я тримав цей лист із офіційним повідомленням. Я завмер на мить, роздумуючи про те, як підозріло все це розпочалося. Мій брат, Василь, був ще таким юним, коли він вирішив приєднатися до армії, щоб захищати нашу країну. Його рішення виглядало таким сміливим та відважним, але для мене, його старшого брата, це було просто безумством.
Я згадував наші спільні вечори, коли ми грали у футбол під вечірнє сонце, або наші довгі розмови про майбутнє нашої родини. Він завжди був тим, хто усміхнувся під час поганих часів і ніколи не скаржився на свої проблеми. І ось тепер, цей лист змінив все.
Він писав про небезпечні місця, які було б пройти під час боїв на передовій. Букви на папері здавалися мені такими холодними та безжальними, ніби вони відбили його справжній стан. Я не міг уявити, як мій брат, такий добрий та милий, опинився в цьому інферно.
Я рішив вирушити на передову, щоб знаходити його. Моє серце було наповнене тривогою та обуренням від всієї цієї війни. Я знаав, що можу ризикувати все, але це був мій брат, і я готовий на все за його безпеку.
Я прийшов на передову та побачив страшне знищення, яке вже покрило це місце. Мої діти не відповіли на до гомілки заважаючим лише мовчанням моїх кроків. Я шукав Василя серцем у горлі, з надією, що все це просто помилка.
Та ось я його побачив – він лежав на землі, обережно піднявши старий прапор нашої країни. Здавалося, що він залишив останні краплі своєї душі у цьому жахливому місці, але його обличчя виражало гордість та відданість.
Мій брат підвівся і почав крокувати до мене, тримаючи прапор тісно до свого серця. Його очі зустрічали мої, посилаючи мені яскравий погляд відваги та щирості.