Світанок, якого я більше ніколи не забуду, розпочався з того, що я чув свій власний серцебиття. Навколо лунав гуркіт – той звук, що змушує тебе згадати про всі твої минулі помилки і те, як ти міг би все виправити, якби лише міг повернутися назад у часі. Мені лише вісімнадцять, і я стою на порозі нашого зруйнованого дому в селищі під Харковом, дивлюся, як російські танки рухаються в напрямку нашого подвір’я. Мої пальці обхопили маленьку іграшкову машинку – останній подарунок мого батька, перед тим як він вирушив на фронт. Той день віддавався мені останнім, коли я міг стати лише свідком, а не учасником. Сьогодні, коли небо палало рубіновим світанком, я вирішив, що мушу діяти. Серед сиру і розпачу, я побіг до сусідів, де ми разом із декількома односельцями почали копати окопи. Між потоками землі та каміння, я усвідомив, що кожен з нас – це маленька частинка великого опору. Мій страх поволі розтанув у рішучості. Сонце все ще піднімалося, коли ми почули крики. Російські солдати вже були тут, значно ближче, ніж ми очікували. Ми захопили позиції, наші погляди вперті в землю, яку ми не могли лишити. Якби лише… Тут мій погляд впав на стару, іржаву консервну банку у землі. Згодом ця банка змінить все. Я підвівся, щоб подивитися на неї ближче, але цього дня моя увага була відвернута зовсім нею…

by

Світанок, якого я більше ніколи не забуду, розпочався з того, що я чув свій власний серцебиття. Навколо лунав гуркіт – той звук, що змушує тебе згадати про всі твої минулі помилки і те, як ти міг би все виправити, якби лише міг повернутися назад у часі. Мені лише вісімнадцять, і я стою на порозі нашого … Read more

Дощ стукав по склу, немовби барабанщик на рок-концерті. Я стояв у темному переході станції метро, дивлячись, як знайома постать ідеться до мене. Моє серце ледь не вискочило з грудей, руки потіли. Останній раз ми бачились сім років тому, під час колишнього затемнення сонця, і ось вона знову переді мною. Лариса. Колишня кохана, про яку я марив ночами й днями, і яка несподівано зникла без жодного слова пояснення. Ми одночасно вийшли з дощу під дах переходу, і вона зупинилася, коли розгледіла мене. Її очі широко розкрились, а губи трішки здригнулися. — Олеже? — вимовила вона м’яким голосом. — Так, як ти можеш пам’ятати. — Відповів я, намагаючись приховати сум’яття. — Ларисо, про тебе не було ні сліху… Наша розмова була перервана групою підлітків, які галасливо проходили повз. Лариса подивилася на мене, і я відчув те ж саме бурхливе хвилювання, що й давно. — Можемо поговорити? — запитала вона, і моє серце знову забилось, як божевільне. Ми вирішили сісти в кафетерії, яке було просто поруч. Сідаючи за вологий стіл під звуки джазу, який ледь чутний крізь шум дощу, ми обидва замовчали. Лариса перша заговорила, ледь чутний трепет у її голосі. — Олеже, я мала на тебе образу. Я знаю, це звучить безглуздо після стількох років, але… — вона зупинилася, зіткнувшись з моїм питальним поглядом. — Чому? — запитав я, цілком збентежений. Вона зітхнула, і в її очах появились слізки. — Ти навіть не уявляєш, що я пережила… — Вона зробила паузу, наче збираючись з силами далі розповідати. Моя допитливість перетворювалась в занепокоєння, моє дихання ставало все швидшим. — Ларисо, будь ласка, говори. Я всі ці роки не міг…

by

Дощ стукав по склу, немовби барабанщик на рок-концерті. Я стояв у темному переході станції метро, дивлячись, як знайома постать ідеться до мене. Моє серце ледь не вискочило з грудей, руки потіли. Останній раз ми бачились сім років тому, під час колишнього затемнення сонця, і ось вона знову переді мною. Лариса. Колишня кохана, про яку я … Read more

Той вечір пахнув весною. Під ногами тріщали зледенілі пластівці снігу, а в повітрі вже відчувалася надія на тепло. Я йшов вулицею маленького містечка на сході України, коли почув стрімголовий гуркіт. Перша думка — грім. Але в цю хвилину це звучало настільки неймовірно, що я зупинився слухати. І тоді я її побачив. Очі великі, сповнені страху, сльози на обличчі. Маленька дівчинка у брудному рожевому пальті стояла на порозі своєї зруйнованої домівки, дивлячись у небо. “Тату, тату,” — крикнула вона, але натовп, який збігався на допомогу, глушив її тонкий голос. Я подався вперед, всі мої зусилля були спрямовані на те, щоб якось їй допомогти. Від цього моменту кожен крок, кожне слово, яке я чув, ставало гучнішим і чіткішим у моїй свідомості. Це була не просто вулиця у маленькому місті, це стало полем бою за людські життя, за звичайність, яку ми всі вважали до цього даністю. На мить здалося, що час став на паузі, вона подивилася на мене, її погляд пронизував душу, запитуючи, що ж буде далі? Незнайомець підбіг до нас, він почав щось говорити, але слова розчинились у повітрі. Все навколо було наповнене шепотом, криком, звуками, які заглушалися з кожною секундою. Я міцно взяв її за руку, відчуваючи, як маленькі пальці стискають мій палець. “Будемо йти звідси,” — сказав я, але навіть свій голос я сприймав як щось далеке і нереальне. Ідучи від тієї руїни, крізь темряву, що опустилася на місто, ми стали частиною потоку життя, яке намагалося вибратися з пітьми на світло. Це була лише початок…

by

Той вечір пахнув весною. Під ногами тріщали зледенілі пластівці снігу, а в повітрі вже відчувалася надія на тепло. Я йшов вулицею маленького містечка на сході України, коли почув стрімголовий гуркіт. Перша думка — грім. Але в цю хвилину це звучало настільки неймовірно, що я зупинився слухати. І тоді я її побачив. Очі великі, сповнені страху, … Read more

Іспит на права нарешті ще один крок до моєї незалежності, так я думала до того моменту, як замість машини для іспиту до мене під’їхала старенька бабуся на сонцезахисних окулярах і велосипеді. “Ти готова?” – запитала вона з явним завзяттям, яке я сприйняла за жарт. Але жартів не було, та бабуся була моїм інструктором. Я планувала натискати на газ, але замість цього натискала на педалі… Перші кілометри були як урок життя на максимальній швидкості. Очікування та реальність різко розійшлися. Сонечко палило нещадно, а моя інструкторка, непохитна як скеля, вела мене через міські вулиці. “Дивись прямо! Більше педалей!” – кричала вона. Мій велосипедний іспит перетворювався на шалену пригоду, і це було тільки початком. Навігуючи між пішоходами, я забула про все на світі. Було відчуття, що ми з бабусею – персонажі дикого ютуб-ролика, який набирає мільйони переглядів. Моє серце билося, як барабан, адже я знала, що в моєму майбутньому – поворот на 360 градусів. І тут сталося непередбачуване. Перед нами вискочила кішка, бабуся різко загальмувала, а я…

by

Іспит на права нарешті ще один крок до моєї незалежності, так я думала до того моменту, як замість машини для іспиту до мене під’їхала старенька бабуся на сонцезахисних окулярах і велосипеді. “Ти готова?” – запитала вона з явним завзяттям, яке я сприйняла за жарт. Але жартів не було, та бабуся була моїм інструктором. Я планувала … Read more

Я завжди вважав свій життєвий шлях досить звичним та нудним. Проте одного дня все змінилося радикально. Знаєте, яка найгірша відстань між двома людьми? Це відстань між тим, як зараз ви почуваєтесь, і тим, як ви відчуватиметесь після того, як одна дивна таємниця потрапить до вашого життя.

by

Я завжди вважав свій життєвий шлях досить звичним та нудним. Проте одного дня все змінилося радикально. Знаєте, яка найгірша відстань між двома людьми? Це відстань між тим, як зараз ви почуваєтесь, і тим, як ви відчуватиметесь після того, як одна дивна таємниця потрапить до вашого життя.Це було далеко не те, що я очікував у той … Read more

Спогад про війну в Україні Було жарко та безтурботно. Я грав у футбол з друзями на подвір’ї, коли раптом почув гучний вибух. Всі замовкли, але я подумав, що це, напевно, лише феєрверк. Проте в той момент дім за три квартали від нас облетів густий чорний дим. Я замер, не вірячи своїм очам.

by

Спогад про війну в Україні Було жарко та безтурботно. Я грав у футбол з друзями на подвір’ї, коли раптом почув гучний вибух. Всі замовкли, але я подумав, що це, напевно, лише феєрверк. Проте в той момент дім за три квартали від нас облетів густий чорний дим. Я замер, не вірячи своїм очам.Відтоді мій світ перевернувся. … Read more

Мій батько завжди гордо казав: “Славна країна, Україна”. Я виросла в українській родині, де патріотизм був на першому місці. Але я ніколи не думала, що війна доторкнеться до мого життя так близько. Коли звучав перший вибух біля нашого міста, ми з мамою розуміли, що це початок чогось страшного. З плином часу обстріли стали все частішими, а людські стонохи перетворилися на музику, яку ми чули кожен день. Я більше не могла залишати свій будинок без страху. Служити Україні було завданням для моїх співвітчизників. Мої друзі з дитинства стали військовими, а я залишалася відчуженою спостерігачкою цієї кровавої боротьби. І тоді все змінилося.

by

Мій батько завжди гордо казав: “Славна країна, Україна”. Я виросла в українській родині, де патріотизм був на першому місці. Але я ніколи не думала, що війна доторкнеться до мого життя так близько. Коли звучав перший вибух біля нашого міста, ми з мамою розуміли, що це початок чогось страшного. З плином часу обстріли стали все частішими, … Read more

Одного разу я прокинувся під гул градів у моєму рідному місті Донецьк. Для нас це стало звично вже давно – періодичні обстріли з боку російських найманців. Але на цей раз щось було інакше. Звуки вибухів були надзвичайно близькими і швидкими. Машина загасала вулиці пилом, і я зрозумів, що ворог дійшов дуже близько. Змушений був виїхати з будинку разом зі своєю сім’єю, ми взяли найнеобхідніше та поспішили до бомбосховища. Серце було вже довго втрачене від страху, але у нас не було вибору – треба було вижити. Коли ми вибралися на вулицю, ми побачили, що усе вже вогняне, наше місто було зруйноване і сповнене крику і плачу…

by

Одного разу я прокинувся під гул градів у моєму рідному місті Донецьк. Для нас це стало звично вже давно – періодичні обстріли з боку російських найманців. Але на цей раз щось було інакше. Звуки вибухів були надзвичайно близькими і швидкими. Машина загасала вулиці пилом, і я зрозумів, що ворог дійшов дуже близько. Змушений був виїхати … Read more

Снайпери – це найбільш самотні люди війни. Я вчувся цьому на власній шкурі, коли лежав на холодному даху будинку і чекав свою наступну мету. Мій серце було сповнене страху, але я знаю, що мої збройові брати знаходяться поруч і готові допомогти в будь-який момент. Шматки скла, що розлетілися від вибуху, вкрили мої обличчя, але я відчував лише гаряче дихання вогню на шиї. Мої руки тремтіли, але зловісна тиша на цій вулиці заставляла мене утримувати подих і чекати. І ось вона – моя мета. Молодий чоловік, що сповільненими кроками наближався до потрібної мені точки. Його обличчя було зневіреним і втомленим, але в очах блищали рішучість і сміливість. “Зроби це, Вікторе,” – промовив я сам до себе, коли затримав подих і випустив його із глушника. Все відбувалося в кілька секунд, але для мене це було як вічність. Триколірний прапор на його формі був для мене як символ життя, яке він захищав. І коли випустилася куля з моєї гвинтівки, я знав, що вона несе за собою не лише загибель ворога, але і спасіння для нас.

by

Снайпери – це найбільш самотні люди війни. Я вчувся цьому на власній шкурі, коли лежав на холодному даху будинку і чекав свою наступну мету. Мій серце було сповнене страху, але я знаю, що мої збройові брати знаходяться поруч і готові допомогти в будь-який момент. Шматки скла, що розлетілися від вибуху, вкрили мої обличчя, але я … Read more

Образіть, як я вчора потрапив у найнезвичайнішу та справжньо-жахливу ситуацію у моєму житті. Було чотири ранку, коли я раптово прокинувся від дзвінка у двері. При цьому я чув, як крапельки дощу стукали в міжкімнатну стеля з фальшперемичкою. Стрімко зійшов на перший поверх, а серце відреагувало на неприємний захват. Відкрив двері – і майже підняв руки вгору. Переді мною стояв чоловік, вбраний у костюм клубу велетнів на ім’я “Лапки”. – Ішов поговорити з вами, – він усміхнувся та простягнув руку. Проглотнувши слину, я підійшов до нього. Тримаючи мене за плече, він недовірливо оглянувся, а потім змінив вираз обличчя. – Ви маєте братові заблокований мобільник? Старт, мій брат вчора повертався з роботи і ще в кількох кілометрах від нас злетів з дороги. Підганьбезжувавши, я здивувавсь і закивав на підтвердження. Нехай мене назвуть дурнем або наївним, проте вся ця історія з Костям, запілена дружба з якоїсь нічого і не почала – доволі шибенна.

by

Образіть, як я вчора потрапив у найнезвичайнішу та справжньо-жахливу ситуацію у моєму житті. Було чотири ранку, коли я раптово прокинувся від дзвінка у двері. При цьому я чув, як крапельки дощу стукали в міжкімнатну стеля з фальшперемичкою. Стрімко зійшов на перший поверх, а серце відреагувало на неприємний захват. Відкрив двері – і майже підняв руки … Read more