Тисячі зірок світять на небі. Я стою на краю моєї батьківщини, дивлячись на мирне поле, що колись було моїм дитинством. Споглядаючи цю красу, я не можу не думати про війну в Україні, яка вже забрала так багато. Моє серце зважалося кожного разу, коли я чую вибухи у вістях. Але цього дня я вирішив знову відчути себе живим, знову повірити в щасливе майбутнє.
Споглядаючи вдало пам’ятати сонцем залиту річку, я відчуваю, що нічого не може порушити цю хвилю спокою, яку я відчуваю зараз. Але раптово на дорозі почуваю глухий гул. Зводжу погляд угору і бачу літак, який наближається з великою швидкістю. Минулої ночі я чув, що російські сили обстрілюють цей район. Серце набирається відваги, і ярості в той самий момент.
Я полетів, мій розум наповнений думками про свою родину і мою країну. Вибухи звучать все ближче, я відчуваю, як земля тремтить під моїми ногами. Роздумуючи про все, що я втратив через війну, я рішуче крокую вперед до свого майбутнього. Всі фотографії, які когда-небудь займали мої руки, збагачують мої спогади, але тепер я відчуваю, що кожен снимок стане неповторним.
Мрію про те, що діти зможуть вирости у країні миру і процвітання. Не дивлячись на той факт, що війна змінила нашу країну, моя віра в майбутнє невитриманий росте з кожним моїм кроком. І коли літак наближається до мене, я відчуваю, що це не кінець, а початок нового початку.