Минуло вже п’ять років з того часу, як я повернувся до нашого маленького містечка на сході України після того, як втратив зв’язок з друзями та родиною. Війна, яка вразила нашу країну, залишила мене бездомним і без опори. Але навіть у цій безрадісній ситуації були митьми, коли я відчував, що все ще може бути добре.
Йшов я вулицею свого міста, коли раптом побачив стареньку жінку, яка робила свою роботу в саду. Мені ж так не вистачало цілування вітру, прогулянок на велосипеді, приземлених бесід зі старими друзями – життя затихло в мене, як в старої пісні. І ось, коли я спостерігав за цією жінкою, я почув, як щось тепле прокотилося в моєму серці.
Зупинившись, я подивився на неї з захопленням. Її вуса, прикрашені краплями поту, були покриті пилом від роботи на городі. У неї були великі, розмиті шрами на руках, які свідчили про важку працю та стійкість. Її очі були яскраві та повні життя, незважаючи на те, що вони були втомлені від безкінечних труднощів. Здалися вони мені дуже знайомими, немов я вже колись зустрічався з нею раніше.
Таке чудове почуття пронизало мою душу, як позитивний промінь сонця серед хмар. І в цей момент я зрозумів, що навіть у найтемніші часи, коли війна забирає все, що цінне, можливість знаходити красу та силу у людських серцях завжди залишається.
Продовження наступить…
Та в той самий момент двері моєї хати вдарилися з такою силою, що я пошарпався. Фронтові несприятливості одразу навалились на мою свідомість, і я зрозумів, що це було не випадковими натовпцями.
Вбравшись у шкіряну куртку, я відчув, що мої руки трохи дрижали. Я підійшов до дверей і різко відчинив їх. Але той, хто стояв там, зробив мені такий подарунок, що я ніколи не забуду.
“Твій брат повернувся”, – сказав старший чоловік, що стояв переді мною. Його очі були пронизані скронями і виразом здивування. Я відчув гордість і смуток одночасно. Він повернувся – мій брат, якого я віддалив від себе через війну. Та мить, коли він знову став поруч, була даром, якого я не заслуговував.
Я промовчав, не здатний висловити свої почуття слів, і тільки вклав усю свою покаянність та молитви в обійми брата. Ми стояли там, обнявшись, як колись в дитинстві, коли життя було справжнім та простим.
Так я зрозумів, що навіть у найдраматичніший часи, коли здається, що все загублено, любов і зв’язки можуть відновити все, що було втрачено на війні.
Край…
