Зараз я сяду сюди, щоб розповісти вам історію, яку навіть мої найближчі друзі не знають. Це було літо 2014 року, коли все змінилося для мене назавжди.
Ми жили в маленькому селі на західному узбережжі України. Це було затишне місце, де кожен знав кожного, а життя тече спокійно і мирно. Проте, ті тихі дні раптово перетворилися на кошмар, коли почався конфлікт на сході країни.
Я пам’ятаю той день як зараз. Сонце яскраво припікало, а я був на роботі в полі. Раптом почувся гучний грім, і небо затягнуло хмари на наш бік. Ми всі зупинилися і подивилися в ту сторону, де звук розгортався. Це були військові літаки, що пролетіли над селом.
Ті машини вона несли смерть і руйнацію, яку ми ніколи не бачили раніше. І в той момент я зрозумів, що війна дійшла і до нас. Це страшний момент, що залишився в моїй пам’яті назавжди.
Але це тільки початок моєї історії…
Ті небеса тепер завжди здавалися мені сірими і похмурими, навіть у ясні дні. Війна змінила все навколо нас, і було надзвичайно складно звикнути до нової реальності. Ми стали жити в постійному страху, не знаючи, що буде незавтра.
Проте, серед цієї війни, я знайшов надію. Це було у молодої дівчини, яка працювала в нашому селищі. Її посмішка була як промінь світла в цьому морі темряви. Ми часто гуляли по руїнах нашого колишнього житла, де вона співала мені пісні, які приніс вітер.
Її присутність здавалася врятованням від нашого повсякденного жаху. Ми мріяли про майбутнє після війни, про те, як ми будемо будувати нове життя разом. Та був лише один проблема: я був одружений, і моя дружина чекала вдома.
Я знаю, що це здається егоїстичним, але серце моє знало тільки одне – я хотів бути щасливим. Та чи справді можемо ми бути щасливими у цей час війни? Це питання вибухнуло в моїй голові, коли дівчина поцілувала мене під дощем ракет, які лунали у небі.
Ця відчайдушна ніч змінила все…