Нащо я вирішив це зробити — зараз точно не знаю, але ось стою я серед туману, впевненість у моїх діях випаровується так само швидко, як краплі роси на моєму пальто. Сьогодні я втратив роботу, втратив дівчину і… втратив майже все своє розуміння, чого я чекаю від життя.
Прокидаюсь годинник — 8:15. Ранок не віщував бід, сонце світило, і на кухні вже пахло кавою. Про що я міг думати, сідаючи в таксі, що завезе мене в офіс? Можливо, про те, як після роботи піду замовлю новий телефон, або як скажу Анні, що люблю її. Але замість цього…
Я підійшов до офісу, а двері були непрозоро зачинені. «Тимчасово зачинено», — прочитав я на замазаному аркуші А4, який хтось прикріпив до дверей нашого офісу. Телефони відділу кадрів не відповідали. Все виглядало як поганий жарт.
Коли я повернувся додому, на кухні мене чекала лише записка: «Мені потрібно побути на самоті». Це був лише черговий удар у цей день, що і так був наповнений конфузами.
Пішов до бару, якому довіряю свої вечори. Перекидався сумними думками, сидячи за келихом віскі, коли раптово мій погляд зупинився на яскравій усмішці на протилежному боці зали. Вона сміялась, і це запалило в мені іскринку цікавості.
“Привіт, я Макс. Прошу пробачення, що турбую… Ти здаєшся знайомою. Ми не зустрічались колись?” – запитав я, підійшовши ближче.
“Wym рука так і залишилася на півдорозі до її столу, коли вона обернулась до мене…” Її обличчя на мить видавало здивування, а потім розсміялось.
Та дивна зустріч у барі переросла у довгу ніч сповнену розмов. Виявляється, вона — найкраща подруга моєї колишньої. Назвемо її Інна. Інна була розуміючою і теплою, і ця випадкова зустріч нагадала мені, що світ не такий вже й поганий.
Несподівано для себе, я заговорив про свої проблеми. Про втрату роботи, про чому символічному «побути на самоті» від Анни. Інна слухала, кивала і, наповняючи мою чашу, навіть посміхалася.
“Знаєш, Максе, іноді всі ці події — не що інше, як шанс змінити все на краще. Ти з’явився тут не випадково,” — сказала вона, положивши руку мені на плече.
Протягом тижня я отримав дзвінок від фірми, яка давно мені імпонувала, але я ніколи не наважувався подати туди заяву — вони самі запропонували мені інтерв’ю на посаду, що, схоже, створена для мене. Хто знав, що моя випадкова бесіда може обернутися такими перспективами?
А що ж Анна? Її «побути на самоті» виявилось часом, необхідним для того, щоб повернути відчуття власного я, а коли вона повернулася, вона була готова спробувати все заново — але тільки тоді, коли і я буду готовий.
До кінця розмови з Інною я зрозумів, що це був не просто випадок, але шанс побачити світ по-новому. Цей день, коли здалось, що у мене нічого не залишилось, насправді був початком чогось нового. Це було як пробудження до нового дня і нових можливостей. На обличчі Інни весь час була усмішка, ніби вона знала щось таке, чого не знав я…
Отак і закінчилася ця ніч — з новими друзями, новими можливостями і новою надією. Розставання зі старими турботами і проблемами, які здавалися колись непереборними, тепер переплелись з новими початками і новим знанням про себе.