Сьогодні я виявила щось серед своїх старих речей, що мало потенціал зруйнувати моє життя. Це був старий шкільний щоденник, забутий, покритий шаром пилу. Останнім разом я тримала його в руках ще 15 років тому, коли кохання було всім, чого я бажала, а біль — всім, чого я боялася. І от тепер, в моєму затишному, сучасному домі, чоловік ззовні у дворі грав з нашими дітьми, а я тремтячими руками гортала коричневі сторінки.
Історія почалася одного не дуже теплого вересневого дня, коли я, ще школярка, закохалася в хлопця з паралельного класу. Проте ця історія кохання мала несподіваний поворот, точніше — молодший брат цього хлопця, який щодня носив мої книжки. І щоденник зафіксував усі ці моменти.
“Він сказав, що любить мене…” — читаю я зашепотілим голосом і… Зненацька мене охоплює холод. Це вчинок, який я вважала дитячою безглуздістю, стає чимось більшим в контексті мого нинішнього життя.
Історія у щоденнику детально описувала план, який ми з братом мого коханого розробили. План, який мав змусити його звернути на мене увагу, але все обернулося зовсім інакше. Я застрягла на одній заповітній сторінці — даті, яка мала позначити кульмінацію нашого плану, але яку я намагалася виштовхнути з пам’яті…
Боже, навіть моя донька тепер не старша, ніж я була тоді! Як я могла вдатися до такого? Чи мав би я розповісти своєму чоловікові? Чи це змінить все?
Раптом знизу долинає голос чоловіка. Він кличе на обід. Щоденник раптово випадає з моїх рук і відкривається на самій тій сторінці, якої я боялася найбільше…
Майже не дихаючи, я підбираю щоденник, щоб переконатися, що ніхто інший цього не побачить. Повернувшись в комфорт дому, я закриваю двері до кабінету і повертаюсь до тієї фатальної сторінки. Все почалося з того дивного вересневого дня, коли ми з братом моєї першої любові вирішили влаштувати “випадкову” зустріч. Від того моменту все пішло не так…
Я глибоко занурююся у спогади, як ми таємно змовились бути разом у парку, де він завжди грав у футбол. Ідея була проста — я мала “випадково” поскаржитись йому на розбите коліно, і він мав зіграти свою роль захисника, але… Як тільки я зігнула коліно, через неуважність я справді впала і забилася серйозніше. Хлопець побіг до мене, хвилюючись і панікуючи, і тут мій план зазнав крушіння.
Замість очікуваних слов утіхи та обіймів, він викликав швидку, і я виявилася в лікарні з рентгеном. Проте саме там, у лікарні, щось непередбачуване сталося. Лежачи в палаті, я отримала візит від вчителя, якого завжди вважала нудним, але він приніс мені квіти та книги…
Тиждень у лікарні промайнув, як мить, і вперше за довгий час я відчула щось нове. Цей вчитель показав мені світ літератури, який я ніколи не знала, і наші розмови, сміх, ці квіти щодня… Можливо, саме тоді я вперше побачила, що кохання не завжди там, де його шукаєш.
Закінчивши лікарню, я повернулася до школи з новим відчуттям себе і… меншим зацікавленням у хлопцях мого віку. Я втратила цікавість до хлопця, для якого усе влаштовувала, але знайшла тепло і розуміння у дорослого чоловіка, який вчив нас літературі.
Мій нинішній чоловік, той, хто грає з дітьми у дворі, з’явився у моєму житті зовсім несподівано, випадково зустрівши мене одного вечора у книгарні, коли я обирала літературу для свого наступного уроку. Виявилось, він любить ті самі книжки… і ця зустріч ніколи не була б частиною моєї реальності, якби не той випадок у парку.
І ось тепер, коли я закриваю сторінки свого щоденника, я розумію, що не можу ховати його знову. Я маю показати його своєму чоловікові, щоб показати, як один малий момент може змінити все твоє життя. Нехай він знає все — темні і яскраві моменти мого минулого, що привели мене до нього. І як важливо бути в правильному місці та часі. Як дивовижно відкрити для себе щось нове у найменш очікуваному місці.