Судячи з того, що відбувається навколо мене, кожна мить може бути моєю останньою. Шум вибухів, криків і диму наповнює моє серце страхом, але я не можу залишити своїх близьких. Мені дорогі мої рідні, мій дім і моя країна, і я готовий захищати їх до кінця.
Зазирнувши за куточок будинку, я побачив, як неподалік від мене солдати української армії борються за свободу. Їхні очі вражені від втоми, але в них є непохитна воля перемогти. Я відчуваю себе частинкою цієї єдиної душі, що вистоїла перед ворогом.
“Браття! Об’єднаними ми непереможні!” – прозвучало заклик сержанта, і я відчув, як моє серце заповнилося пишністю. Ми не можемо програти, бо наша місія важлива. Ми захищаємо не лише себе, але і тих, хто не може самостійно відстояти свою свободу.
З залишенням моїх спостережень позаду, я крокую на передову, де вже чекають мої товариші. Лиця кожного з них відбиті війною, але в очах є віра в перемогу. Ми – єдина сім’я, з’єднана однією метою.
Лише ворога єдина наша армія не боїться – це втраченої надії. Саме ця думка лунає в моїй голові, коли я чую кроки позаду. Я обертаюся і бачу загрозливо виглядаючого солдата ворожої армії. Моє серце замерло, але мої руки намагаються зберегти холоднокровість. Це сутичка, яка вирішить наше майбутнє.