Мій життєвий шлях змінився безповоротно відтоді, як війна прийшла до нашого міста. Усе почалося з того, що я вирішив приєднатися до армії, щоб захищати свою рідну землю від окупантів. Ніхто не зміг мене зупинити, навіть моя родина, яка плакала, прощаючись зі мною.
Коли ми перетнули кордон, наші серця билися одним ритмом – ритмом мужності і віри в перемогу. Приголомшлива краса українських полягів у поєднанні зі страшними звуками війни – це було щось, що залишиться зі мною назавжди. Ми були тут, щоб захистити те, що нам коштувало стільки сльоз та поту.
Ураз в мені ніколи не викликали такого сильного болю, як урази українських солдатів, яких я бачив кожен день. Вони боролися із ворогами, які зламати їх мужність та розколоти нашу країну на частини. Але кожен день я бачив, як вони піднімалися з полум’я, сильніші за будь-які обставини.
Моя емоційна взаємодія з кожним боєм, з кожним пораненим братом, була надзвичайною. Я зрозумів, що ця війна – це не просто бійка за владу або ресурси, це боротьба за волю і гідність нашої нації.
Кожен день ми прокладали свій шлях через крижані серця ворогів, наш крок був важкий, але ми не зупинялися. Ми боролися за кожну долю нашої землі, за кожну краплю крові наших братів.
Багато разів я думав, що це кінець. Що наші тіла стануть частиною землі, яку ми захищаємо. Але кожен раз, коли я бачив усмішку перемоги на обличчі моїх товаришів, я розумів, що ми живемо для того, щоб боротися.