Росту ви солдатом війни, я знаю, як болить втрата. Моя історія почалася у тіні вогню і стукачів, коли в небі лунали вибухи, а серце билося так швидко, що здавалося, воно вирветься.
Мій батько, справжній захисник моєї родини, вирішив приєднатися до армії, щоб захищати нас. Коли він повідомив про своє рішення, відчувати тінь страху затягнула мене, я захопити його за руку і примостився до його плеча.
“Будь сміливим”, – сказав він, коли вирушав у війну. Ті слова горіли у моєму серці, коли я чекав на звістку з фронту.
Кожен день був мученням, думки про загибель батька не давали мені спокою. Довідуватися про військові операції через новини було майже нереальним випробуванням, яке вибухалось у моїй уяві вже в найгірші спосіб.
Та одного дня дзвінок перервав цей кошмар. “Холодний посипати… твій батько самовідданий герой”, – заявив голос по телефону. Я не міг повірити своїм вухам, а серце зірвалося на мільйон шматків.
Нарешті прийшов час дізнатися правду, де він насправді. Я вирушив до лікарні, де розмовив з лікарем, який лікував батька. Його слова вразили мене, вони розбили мій світ і одночасно підняли до небес.
“Твій батько рятував іншого соратника під обстрілом, і це коштувало йому власного життя. Він віддав своє все за іншого”, – сказав лікар, тримаючи мою руку в руці.
Моє серце було наповнене гордістю і глибокою тугою одночасно. Мій батько не просто військовик, він був героєм, вищим за будь-які мої сподівання.