Було це весело біля вогнища під зірками, коли ми всі збиралися разом після тривалого дня. Розмови линули в повітрі, сміх луна від гіллячок, а мелодія гітари віддзеркалювалася в нашій душі. Ця ніч була особливою, тому що ми зрозуміли, що тут, у нашій країні, ми маємо одне одного і це найбільше над чим можна мріяти.
Нам всім трохи було зимно, але це не завадило нам насолоджуватися моментом. І тоді раптом на небі засверкали снаряди. Той момент, коли все здригнулось і ми усвідомили, що війна все ще не минула наш край. Їхні звуки розбили спокійну атмосферу, але ми не панікували. Війна була поруч, але ми були разом.
У тій хаотичній ситуації, коли всі рушили до бункерів, ми залишилися коло вогнища. Ми обійняли одне одного, але моє серце било так швидко, що я майже не чула навколишнього світу. Коли вибухи стали наближатися, ми вирішили приховатися. І ось я, обіймаючи свою родину, відчула, що незважаючи на все, ми залишаємося разом.
Ті важкі моменти під час війни були випробуванням для нас усіх. Ми ділились їжею, водою та надією. Ми втратили багато, але знайшли ще більше в собі. Одна війна не змогла розлучити нас. Ми були настільки сильними, що навіть найтемніші часи не могли нас розділити.
Так, були жахливі моменти, коли ми втратили близьких. Але ці втрати зробили нас ще ближчими. Ми вчилися цінувати те, що маємо, і бути разом у будь-якій ситуації. Моя країна, моя родина, моє серце – все це лишилося сильним завдяки воїнам і героям, які підтримували одне одного.