Було це у літню ніч, коли спільно з дітьми грались у теніс на траві. Здається, що лише вчора моя дружина сміялась разом з нами, коли раптом чутні голоси перервали нашу спокійну родинну гру. Я відразу зупинився, а діти подивлялись на мене з питанням у очах. Це було щось, що ми не бачили років зо двадцять – сирени поліцейських машин на нашій вулиці.
Доки ми мовчки спостерігали, запалені фарами освітили наші обличчя, а син злякано прихопив мою руку. Ми всі спіднялися з трави й стали чекати. Поява поліцейського автомобіля в такий час завжди є поганим знаком. Вітрове скло терпляче відбивало наші хвилювання і німоту ночі. Що сталося?
Зразу ж додому. Терміново, сказали вони. Ми відкидали ракетки, сміючись, але мої очі не сміялися. І діти відчули це. Відірвавшись від гри, я вдався до машини. Слідуючи за світлом фар, ми відчували те тяжіння загрози в повітрі. Хтось подивився збоку і каже — нам їдуть на допомогу.
Залишаючись позаду, ми рушили вперед. Прокладаємо свій шлях через ці темні вулиці міста, ми прагнемо убезпечити себе і наших дітей від невідомого.
>>>
З важким серцем ми повернулись додому, де тільки що грали зі щасливими серцями. Що це було, нам так і не розкрили. Але те вмерле хвилювання, яке гасло всередині мене, досі тривало. Щось змінилося у нашому житті, у наших душах.
Син сідає до піаніно і починає грати мелодію, що йому була справжнім втіхою. Моя дочка німіє в присутності мого обійму. І я втрачаю сили у відповідь. Десять хвилин тому ми ще жартували, а тепер наш світ став на грані війни.
Прокинувшись рано вранці, я виходжу на балкон і огортаюся теплим повітрям. Сонце повільно сходить, розсіюючи мряку вночі. Але десь у глибині душі я відчуваю пустоту. Весь світ немовби зупинився, вочевидь шукаючи відповіді на запитання, що витікли нам у ті жахливі хвилини.
Але навіть у цьому зомлінні я відчуваю внутрішню силу. Я запалюю свічку у кожній кімнаті, надіючись принести світло в цю мряку. Мені важко припиняти думки, які кружляють у моїй голові. Але саме зараз, коли все почало розвалюватись, я відчуваю, що ми зможемо знайти силу в один одному.
Хапаючи за двері, я вирушаю до них знову — мої діти, моє життя, моя надія. Вони можуть бути нашим світлом у темряві, нашою опорою у скрутні часи. Ми проситимемося разом, ми проженемо цю тьму, і ми справимося з будь-яким завданням перед нами.
>>>