Зазвичай, я вважав себе терплячою людиною. Але цього разу знайшов свою межу.
Було те літо, коли моя робота в невеликому кафе приносила мені радість і задоволення. Я був веселим баристою, який завжди посміхався й радів кожному клієнту. Але одного дня все змінилося.
Серед суматохи замовлень і шуму кавоварки, увійшла вона. Вона – здавалось, незвичайна, як з іншої реальності. Майже філеянська, з яскравими синіми очима і веселим посмішкою. Але це не було найцікавіше.
Вона замовила звичайну каву з молоком, але додала до замовлення нотатку: “Нам потрібно поговорити, це важливо”. Мої руки почали тремтіти від цікавості. Що вона може мені сказати?
Замовлення вона отримала, але стала чекати на мені. Час повільно тікав, але для мене він прискорився. Я мав підозру, що зараз у мене почнеться якийсь сюжет із відомих фільмів. Проте реальність перевершила будь-яку фантазію.
Коли ми зустрілися за моїм робочим столиком, вона почала свій розповідь. Її ім’я було Анастасія і вона просто любила відвідувати це кафе. Але її спеціальне замовлення було не про каву.
“Я бачу, як ти завжди посміхаєшся, але сьогодні ти виглядаєш пригніченим. Чи все в порядку?” – запитала вона. Її слова вразили мене. Я зупинив погляд на чашці кави та зітхнув.
Анастасія продовжувала: “Ти можеш мені все розповісти, я тут, щоб тебе почути”. І я почав говорити. Про свої проблеми, страхи, невдачі. Вона слухала уважно, як найкращий друг.
Зі слізьми на очах я закінчив свою історію. Анастасія піднялася, обняла мене і сказала: “Ти дуже сильна людина і заслуговуєш на щастя. Не забувай це ніколи”. Її слова лунали у моїй голові, коли вона пішла з кафе. Але щось зупинило мене. Я повернувся до роботи з новим поглядом на світ.
