Готові уявити собі ту надзвичайну річ, яка змогла перевернути моє життя з ніг на голову в одну лише секунду? Я просто йшов додому після звичайного робочого дня, коли побачив її — старовинну листівку, яка валялася просто під моїми ногами на переповненій вулиці Києва. Через її зношені кути і бліді кольори моя допитливість взяла гору, і я підняв її. Хто б міг здогадатися, що така дрібничка може назавжди змінити моє життя?
То було зображення старого Києва, де яке-то молоде подружжя у вишуканих 30-х роках позувало на фоні пишного саду. На звороті блідим чорнилом були накреслені ледь читані слова: “Завжди пам’ятай про день, коли ми стали одним цілим. -О.К.” Кому ж належали ці ініціали, і яка історія крилася за цією фотографією? Я вирішив це з’ясувати.
Ідучи далі, якось природно потягувався думками до минулого. Хто такі ці люди? Чому ця листівка опинилася на землі? І найголовніше — чи є ще їхні родичі, яким можливо повернути цей клаптик історії? Ось що мене найбільше цікавило і тривожило.
Але тут я помітив, що адреса на звороті листівки ще читабельна. Може варто перевірити це місце? Може ще є шанс знайти власників чи їх нащадків? Коли я наступного дня прийшов до розташування старовинного будинку, мене вразила його велич і краса. Ледь зміг дочекатись, коли відчинять…
Проте, крізь двері вийшла дивна пара стареньких, обплетені віями історії, з таким же блідими очима, як і на фотографії. Я не міг у це повірити. Ці люди дійсно існували і дійсно були схожими на зображення на листівці — чи то були їхні діти, чи онуки, нащадки до неймовірної схожості.
Тремтячими руками я показав їм листівку, і старенька жінка з полегшенням видихнула, ніби цей шматок паперу важив цілий світ. У їхньому домі, який був сповнений антикварних меблів і старовинних картин, вони розповіли мені свою історію. Ця листівка була частиною сімейного архіву, який втратився під час останнього переїзду.
Історія таємної зустрічі їхніх батьків, романтичні пригоди, пронизані часом війни та великого кохання, яке назавжди залишило слід у їхніх серцях. А переломний момент настав тоді, коли старенький пан дістав зі старого буфету ще одну, аналогічну листівку…
Цей другий документ був написаний дідусем на ім’я Олександр К. в честь їхньої весільної річниці. Виявляється, що це була річниця не лише їхньої любові, але і глибоке співчуття до потерпілих під час драматичних подій історії України, які в цей день відбувались. Вони зберігаютой спогад як символ нескореного духу і невгамовної віри у краще майбутнє…
Та насправді, головна таємниця — в тому, що перебувало в моїх руках…