Я завжди відчувала, що життя обдурює мене. Ранок міг початися весело і безтурботно, а за кілька годин все перетворювалося на справжній квест. Навіть тоді, коли ми вирішили влаштувати вечірку в офісі святкування дня народження начальника.
Все почалося безтурботно, усі сміялись і танцювали, не зважаючи на пізню годину. Але коли двері офісу раптово розкинулися, я замерла. Там, у дверях, стояв… сам начальник. Його очі були настільки серйозні, що я відчула, як кров збросила до ніг.
“Що тут відбувається?” – різким голосом промовив він. На весь офіс затихли всі голоси, а моє серце зачало битися так швидко, що мені хотілося втекти. Але я стояла на місці, збираючи останні залишки мужності.
І тут він вирішив визначити винних, вказавши пальцем на мене. Мої колеги почали обговорювати щось потихеньку, але він зупинив їх рухом руки. “Ти! Я хочу поговорити з тобою на окрему тему”, – суворо сказав він, і мені знову стало не по собі.
Задрожавши, я пішла за ним у його кабінет, думаючи уже про те, як я точно втекла до кінця дня. Він зачинив двері і спробував викласти мені свою позицію, але я не могла припинити думати про те, як мені це все фінішувати.
У кабінеті було так тихо, що я майже чула, як б’ється моє серце. Начальник почав говорити про результати моєї роботи, і я почувала, як з кожним словом він все ближче до основної теми своєї відвідування.
І тоді він сказав щось, що зрушило мій світ. “Я бачу, що тобі важко, і я хочу підтримати тебе”, – сказав він і виставив моє рішення перед вибором. Я не могла вірити своєму щастю, і в той момент я зрозуміла, що все те напруження і хвилювання були варті того.
Начальник вчора і надалі підтримував мене і допомагав розвивати мої здібності. Ця зустріч, яка могла би закінчитися жахливо, виявилася поворотним моментом у моєму житті. І за це я завжди буду вдячна йому.