Мої руки дрібно затремтіли від напруги, коли я зняла черговий крок уперед у цій безкрайній війні. Сквозь крики і постріли я вперто рушила вперед, серце б’ється так швидко, наче хоче вибратися з грудей і вилетіти на волю. Моє життя навколо – лише дим, попел та шум ворожих снарядів.
Поруч зі мною – солдати, мої брати на війні. Ми всі молоді, ми всі мріяли про мир у нашій країні, але тепер ми змушені воювати за неї. Майже не знаючи, чому ми протистоїмо тим, хто хоче захопити нашу вільну землю.
Зрада – одне з найгірших почуттів, які можуть скувати душу. Але ще гірше – зрада від тих, ким ти найбільше довіряв. І саме це я відчула у той момент, коли один зі своїх товаришів зміг потрапити в руки ворога. Його зрада згорнула мої нерви, перетворивши мої чесні наміри на пил.
Розлючена, я продовжила боротьбу, вже не заважаючи собі думати про цю зраду. Мої ноги несли мене далі, а мій дух продовжував відчувати силу і стійкість. Горе захоплювало мою душу, але віра в перемогу не покидала мене.
###