Iм’я моє – Оля, я жителька України, долю якої визначила війна. Вона прийшла до нас раптово, як грім з припорошеного неба, забираючи все, що було найцінніше. Моє життя розщеплено на до і після, а людська жорстокість змусила мене вчасно визріти.
Думки про війну почали обгортати мій розум ще до першого вибуху. Вона була скрізь – в повітрі, у мареві, у снігу, в пісні солов’я. Ми ніби замикали у собі вічний концерт грішних, замикали себе в страху перед невідомим.
Мріяла я про прості речі: про запах свіжого хліба, засмаглі пальці коханого, малюнок сонця на воді. Мріяла про сонце, що засмагало мою шкіру, сповнюючи в розмаїтті відтінків ваші обличчя.
І ось одного ранку все змінилося. Ми навчились зацінювати навіть найдрібніші моменти щастя. Звуки війни придушували невідому тишу, забираючи від нас близьких.
Моя колишня кімната стала бомбосховищем, а вінець, що колись використовувався для видачі замороженого післябудівкового тепла, – моїм ліжком. Ми починали жити як підпільники, готуючи продовольчі пакети для солдатів, які щодня ризикували життям заради нашого майбутнього. Ми були об’єднані, як ніколи, силою кохання і віри в наше краще завтра.
Тінь ракетного удару наскрізь пройшла крізним сном, тривога жахнув у виснажені очі. Знову спішно сховувались ми в укриття, вітрина моєї душі блимала червоним плащем. Відчувала я вереду, що вистрибнула з укладаної картини життя.
Телефон знову сигналізував. Відкривши повідомлення, я побачила призов до служби в армії. Натякнувши на плечі підказував він, як бійцю, обов’язок якого захищати батьківщину за будь-яких умов.
Все моє життя минало в протистоянні з війною, але тепер я вирішила не просто стояти спостерігачем, а стати активним учасником цієї небезпечної гри.
Дізнайся, як Оля відбудувала своє життя на фоні війни в Україні у наступній частині…