Думка про війну в Україні завжди приносить мені біль у серці. Мої спогади про ту негідну епоху вистеляють мої думки, наповнюють мою душу важкими, майже нерозривними ланцюжками, які не дають мені спокою. Сьогодні я поділюсь з вами історією, що закована у моєму серці і рветься на поверхню, як вуглецевий руйнівник.
Пам’ятаю, як перший постріл перервав мирну атмосферу мого спокійного містечка. Секунди, які попереду, здавалися безкінечними. Мій страх наростав, я будикувався від цього злого сюрпризу, гомону голосів, затишку, який був похований під завантаженими патронами. Знову постріл, і я впізнав звук руйнівної мелодії вибуху. Прах, пекло, скрегіт, біль – ось, що я відчував у ті хвилини.
Заспокоюючий шепіт в серці мене вивів із зони болю, який був таким реальним. Я почав рухатися, відбігаючи від небезпеки, бо боятися не має права сильний і відважний. Проте навіть серце воїна знає, що не можна беззавтялу напирати на ворога, не зазіхаючи на свою власну безпеку.
Кожна мить на передовій була для мене новим способом відчувати себе живим. Кожен зроблений крок тримав мене в напруженому очікуванні, чи буде вдалим мій наступний рух, чи ні. Так нехитро сплітаються долі людей на війні – між загинуванням і порятунком, між метою й покликанням.
Та одну ніч все змінилося. Під накриштям темряви і спиненого нюху паління я почув стрілянину, яка паралізувала кожну мою клітину. Дихання стало нерегулярним, серце билося так швидко, ніби хотіло пробити стіну грудної клітки. Я закрив очі, щоб зменшити галас у своїй голові, але слова “Не зоставайся тут” глухо сповзли по моїй душі.
Туман перед очима поступово розсіявся, коли я відкрив їх. Моя рука, що стискала автомат, зникала перед моїми очима, змиваючи біль і пізню ніч. Зовнішній світ знову став дивувати своєю непередбачуваністю, навіть під час війни – коли вбивство і самопожертва вважаються звичайними.
Цією ніччю я заснув, знаючи, що завтра чекатиме мене ще більше випробувань. Але поки що я знаходжу затишок у тому, що мої думки не заплутаються у хаосі війни, і що моя душа, як гордий прапорець, продовжить махати на вітрі, навіть серед найтемнішої ночі.