Якщо б життя давало другий шанс, я б віддав усе, аби повернутися до того моменту, коли моє серце ще було цілим. Коли весняний вітер танцював із запахом квітів у волоссі моєї коханої. Коли весь світ здавався безтурботним і я вірив у мир у всьому світі.
Але час відбирав у мене ці моменти, рік за роком нагадуючи про свою недоторканність. А потім вони прийшли, війна наша, яка забрала у мене все: сім’ю, дім, мрії. Разом із кожним повідомленням про втрату, втратою був і крапель крові моєї руки, коли я піднімався з руїн свого міста.
І ось я зараз, стою на залишках того, що колись було моїм життям. На вбитій землі із понівеченим серцем. Та все-таки, серед цієї спустошеності, я бачу промінь надії. Я вірю, що можна знову зібрати ці шматки разом і побудувати нове життя, нову надію.
Та в цю ночь, коли виборював свою долю серед руїн і розбитих спогадів, я побачив її. Мою кохану, що втратив десь по дорозі між надією та війною. Вона стояла там, вроздробленою, але незвинуваченою, уся покрита пилом, як і моє серце. Так близько, але так далеко від мене.
Її очі були вікнами до минулого, до того, що колись було. Я побачив у них вогонь надії, вогонь, який може спалити всі наші страхи і ранки. І в цю ніч, серед запаху крові та спалених будинків, я відчув, що ми, двоє загублених душ, можемо знову знайти світло.