Я завжди вірив у нашу країну. Україна — це мій дім, моє серце, моя доля. Але коли війна вривається в твоє життя, все змінюється. Ця історія — про те, як я вижив у вогнях війни і втратив все, крім надії на краще майбутнє.
На той момент, коли перші снаряди вразили наш мирний містечко, я був удома з моєю родиною. Поштовхи від вибухів трощили вікна, а крики людей наповнювали повітря. Ми не могли вірити, що це справжня війна — це відбувалося тільки у новинах за кордоном, не тут, не з нами.
Коли вибухнула наша будинок, я зрозумів, що нам доведеться захищатися. Я взяв рушницю, що залишилася від прадідуся, і великими кроками вибіг на вулицю. Там панувала хаос: люди бігали усіма напрямками, діти плакали, а дим і полум’я поширювалися з кожним мить.
В той момент я зрозумів, що моєму містечку потрібен герой. І цим героєм став я. Щось відчужене і сильне проснулося в мені, а мої рішучі кроки вели мене до бою.