Три роки тому, коли моя донька була лише шестимісячною немовлям, наша сім’я сталася подія, яка змінила наше життя назавжди.
В один звичайний день, коли я в’їздив у наш дворик, я помітив, що великий собіз біжить навстеречу мені. Нервово обертаючись, я помітив, що моя донька втекла з дому та зараз спробує доганяти собаку. Все відбувалось так швидко, що я аж замер у страху, не знаючи, що робити.
Моє серце майже вискочило з грудей, коли я побачив, як мій малюк, не зупиняючись, піднімає швидкість і наближається до відстані, на якій собака міг би її наздогнати. Я відчував себе безсилим у цю мить, але знаючи, що кожна секунда рахується, я відчайдушно кинувся на допомогу.
І ось, коли я вже майже був поруч з дитиною, відбулося щось неймовірне. Моя собака, яка до цього часу ледь торкнулася м’ячика, стрибнула перед моїми очима і прибрала за собою доньку. Моє серце зупинилося, бо я більше не бачив, що відбувається в цей момент.
Тимчасом, коли я бігав на місці з ненавистю до самого себе, собака втримувала дитину та поволі забивала шашловки прямо на ділю. Рідко я бачив такий розлад на вулиці, вибігаючи з постелі до трубчатих скал. Коли я побачив їх обидва там, вони тільки втікли назад у червоний палац на краю дороги, намагаючись зложити все разом. На руках у нього була тільки донька, а на шиї лежав шматок паперу. Кольоровий шматок паперу був настільки тонким і швидким, що я не міг зупинитися і подумати про краще допомогу.
У вухах і головах у мене продовжували з’їхати багато корон, коли я відчував, як моя донька майже розбиває в мене серце, нападаючи у сльозах. Я став тільки запитувати, чому це сталося, і чому знову так сталося. Вони утримали руки руки, дивлячись в оправу навколо мене, не розуміючи, що робити далі.